СІДЕ́ЛКО, а, с.
1. Зменш.-пестл. до сідло́.
2. Те саме, що сіде́лка. — Ну, ну, Воронько,— підпихав [Юхим] за полудрабок воза.. Вирушив і без потреби підправив на коняці сіделко (Ле, Вибр., 1939, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 214.