СІДИ́Й, а́, е́, рідко. Те саме, що си́вий. «Гай! гай! де діти єсть такії, Щоб кудрі батькові сідії Найвище ставили всього?..» (Котл., І, 1952, 274); Скрізь сідий туман наліг На широке поле (Бор., Тв., 1957, 67); Печаль на серденьку! Згадалась Мені сіда старовина (Манж., Тв., 1955, 141).
◊ До сіди́-коси́ — до старості. Сидітимеш до сіди-коси (Номис, 1864, № 8885); Сіди́й, як лунь — дуже сивий. Вкине слово [Денис], та таке, що й десять стариків, сідих, як лунь, ..не видумають (Кв.-Осн., II, 1956, 398).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 214.