СІДЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. Накладати й закріплювати сідло на спині (коня або іншої тварини). Не тоді коней сідлають, як верхи сідають (Укр.. присл.., 1955, 205); У неділю вранці Брат коня сідлає (Рудан., Тв., 1959, 73); Чабан Федь похапцем сідлав коня, затягуючи міцно попругу (Смолич, V, 1959, 698); Сідлать коня! Гей, у погоню швидше! (Рильський, II, 1960, 22); // перен., розм. Підкоряти когось собі. Великі злодії сідлають праці люд, Аж поки злива маси не розбудить (Еллан, І, 1958, 255).
◊ Сідла́ти свого́ коня́ (ко́ника), рідко — те саме, що Сіда́ти (сі́сти) на свого́ ко́ника (див. ко́ник). — Добре, що є біля чого товктися.. — Та що там доброго? Нема тепер добра ні від сонця, ні від місяця,— сідлає дядечко свого незмінного коня (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 214.