СІДО́К, а́, ч.
1. Той, хто їде верхи на коні; вершник. І то там, то там [у степу] видно було, як між шаблями сипались на сніг іскри, потім падав вершник, а кінь уже біг без сідока (Панч, Гомон. Україна, 1954, 242).
2. Пасажир, що їде в найнятому екіпажі. — Слава тобі, господи! Місто! — раптом стрепенувся ямщик, вказуючи пужалном вдалину. Але в набігаючій ночі ані сідоки, ані жандарм на козлах поруч ямщика нічого не бачили (Тулуб, В степу.., 1964, 24); // Той, хто взагалі їде в будь-якому екіпажі, на мотоциклі і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 215.