СІКУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який добре січе, рубає (про холодну зброю). А тільки ж котовці гору взяли [над ворогом] — як світило.. прискає радісним променем-сміхом, Котовського шию й плечі могутні зверху освітить, на шаблях сікучих, гострих шаблюках, що так тобі й чешуть,— сонце відблисне (Тич., І, 1957, 263).
2. Який боляче січе, шмагає (про вітер, опади). Після заходу сонця раптом похолоднішало. Подув різкий північний вітер, важкі темні хмари заступили небо, вночі сипнув сікучий дощ (Тулуб, В степу.., 1964, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 218.