СІ́ПАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. Робити рвучкі, різкі рухи; смикатися. Тихенько забриніла павутина; чорна муха замоталася в ту сітку, стала сіпатись, пищать (Фр., XI, 1952, 198); Він сіпався, неначе на шило сів (Коп., Лейтенанти, 1947, 162); — Як ви нас розшукали? — питав він.. — Дівчинка сповістила.. — Яся? Яся? Так? — скочив з свого місця Левко. — Здається, Яся, тільки не сіпайтесь, поки перев’язую (Трубл., Шхуна.., 1940, 281); // Роблячи рвучкі рухи, пориватися зробити що-небудь. Сіпався [Митруньо] в плоті й говорив іще голосніше: — Та бо я не мозу пролізти. — Цить, ти, чорте! — шептав Грицуньо й почав витягати Митруня (Март., Тв., 1954, 147); — Зачепилося щось: ні туди й ні сюди! І не сіпайтесь, паночку: боки об мур пообшморгуєте [пообдираєте] (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 347); // Неспокійно, прискорено битися (про серце). В руках у неї старий, жовтий лист. Пальці починають тремтіти, і серце сіпається в грудях. Вона зсувається на долівку і так, напівлежачи, скулена, злякана, читає листа (Вільде, Винен.., 1959, 17).
2. Судорожно здригатися (про тіло, шкіру, губи і т. ін.). Ось хочу не труситись — не можу. Само тіло сіпається (Донч., VI, 1957, 98); Руки в Івана Порфировача тремтіли, голова сіпалася (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 250); Вдень Шумакову полегшало. Біль потроху вщух, нерв, що весь час сіпався в нозі, поволі заспокоївся (Голов., Тополя.., 1965, 436).
3. перен., рідко. Те саме, що сі́катися 1. Всім тим ворогам Радянського Союзу, які ще сіпаються до нас, які зазіхають на наші завоювання, на наше добро, ми, перефразовуючи Шевченка, можемо відповісти: сіпайсь, лютий враже, та не дуже! (Тич., Магістралями життя, 1941, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 228.