СІПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. перех. і неперех. Однокр. до сі́пати. Мотря сіпнула глиняника до себе; шматок горшка зостався в Карпових руках (Н.-Лев., II, 1956, 272); Сіпнула [черниця] двері Разів зо два, так, злегенька (Сам., I, 1958, 259); Федір сіпнув кільце і кинув гранату під ковпак танка (Смолич, Світанок.., 1953, 606); Дід сіпнув і, почувши на кінці вудочки опір, рвонув її з води (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 12); Бжеський мовчки сіпнув плечима (Тулуб, Людолови, І, 1957, 26); Мокроступ сіпнув головою, гоноровито глянув на Твердохліба (М. Ю. Тарн., Як на.. ниві, 1958, 127); // безос. Вас сіпнуло; ви кинулися, наче проснулись, розкриваєте очі… (Мирний, IV, 1955, 314).
2. неперех. Різким рухом зрушити з місця. Робочі коні сіпнули, і Зоня проїхала повз гурт цікавої челяді геть з двора (Л. Укр., III, 1952, 662); Він заплющив очі. Відчув, як зразу, з місця, сіпнула і з торохтінням помчала машина (Дор., Не повтори.., 1968, 245); Трактор сіпнув. Довбня поточився, впав (Хор., Ковила, 1960, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 228.