СІРНИЧО́К, чка́, ч. Пестл. до сірни́к. Черкнув [Попенко] сірничком — і світ осіяв хату (Мирний, І, 1954, 337); [Гнат:] Зрана з дому вибирався та й забув з собою сірничків узяти, прийшлося цілий день коло сіна робити, не куривши (Фр., IX, 1952, 341); * У порівн. Все радіє. Навіть лоша здається веселеньким, хоч і тремтить на своїх тоненьких, як сірнички, ногах (Хотк., І, 1966, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 231.