СІ́РО.
1. Присл. до сі́рий 1, 3. В кутку сіро полискував невеличкий розтруб гучномовця (Смолич, І, 1958, 56); // у знач. присудк. сл. По небу пливло сіре лахміття хмар. Сіро було в очах кожного, сіро й на душі (Збан., Єдина, 1959, 155).
2. у знач. присудк. сл. Сутінно (перед світанням). Сіро ще було. Сіре удосвітнє небо, сірі хати, збиті докупи, немов отара, і сірі осінні поля (Коцюб., II, 1955, 429); // Похмуро, темнувато (від хмар, диму, туману і т. ін.). Коли б вже раз побачити справжнє італьянське [італійське] сонце, а то більше сіро (Коцюб., III, 1956, 268); Підвела [жінка] до вікна. — Глянь. За селом туманом сповитий степ. — Сіро. Я нічого не бачу! — зойкнув я (Головко, І, 1957, 55).
СІРО… Перша частина складних слів, що відповідає слову сі́рий у 1 знач., напр.: сіроко́рий, сірола́пий, сірома́стий і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 231.