СІЧОВИ́Й, а́, е́. Прикм. до Січ1. Вийшовши на берег, утікачі почимчикували розшукувати січове начальство (Добр., Очак. розмир, 1965, 62); // Належний Січі, січовикам. — В вас такі нікчемні кубки, що ні в віщо гаразд і налити. Святе діло наші січові коряки! (П. Куліш, Вибр., 1969, 90); Минули передмістя. Показалися запорозькі січові курені.. Ніде ніякої сторожі (Довж., І, 1958, 228); // Власт. Січі, січовикам. — Може, ви чували коли-небудь про побратимство! Де вже не чувати? Се наш січовий звичай (П. Куліш, Вибр., 1969, 90); // Який входить до складу Січі, є її членом. [Золотницький:] Дак ти кажеш, що й на Січі був? ..Добре, знаєш товариство січове? [Яким:] Знаю трохи (Гр., II, 1963, 539); Січовий панотець Микита нашвидку, підтикавши ризи, з-під яких видно було добрячу козацьку шаблю, окропив святою водою козацькі лави (Кач., II, 1958, 414).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 235.