ТАЛАЛА́Й, я, ч., зневажл. Той, хто багато, беззмістовно говорить. — Оце привезли талалая! Цей навіки заб’є баки людині, — озвався позаду Роман Волошин.. — Від його панського слова золоті верби ростуть (Стельмах, І, 1962, 373).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 26.