ТАЛАНИ́ТИ, и́ть, недок., безос., кому. Щасливо складатися (про життя, долю когось); щастити, фортунити. Грицькові справді не таланило. Все було йому якесь лихо: то в його коняку вкрадено, то віл здох (Гр., II, 1963, 345); Доярку та конюха називали запізніло закоханою парою. — Що ж, — відповідали купільчани, — хай їм. таланить у житті! (Рудь, Гомін.., 1959, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 26.