ТАЛА́П, виг.
1. Звуконаслідування, що означає характерний звук під час ходіння в розтоптаному або великому взутті. Йде хлопчик. Ноги в старих калошах. Талап, талап! (Стеф., II, 1953, 45).
2. Уживається як присудок за знач. тала́пнути. Він його талап долонею по пиці (Сл. Гр.); [Шнадельський:] Будемо оба пасти очима сього вовка [лихваря], а в відповідній хвилі талап на нього! (Фр., VII, 1951, 359).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 27.