ТАНЦЮРИ́СТИЙ, а, е.
1. Прикм. до танцюри́ст. Танцюристий хист підняв я Сам висо́ко (Л. Укр., IV, 1954, 144);// Який складається з танцюристів. Ударять бубни кличем до весіль, І заклекоче коло танцюристе (Мал., Звенигора, 1959, 136).
2. Який любить, уміє танцювати, охочий до танців. [Тетяна:] Заграйте, дідусю, такої, щоб я досхочу натанцювалася. [Явдоким:] Колись не таких танцюристих перегравав (Кроп., V, 1959, 170); Зібралися.. ковалі й теслі, шофери й доярки, та все танцюристі, та все співучі та балакучі (Рад. Укр., 9.III 1964, 2); // Який бере участь у танці. Розіпхнув танцюристу молодіж, крикнув: «Грай, музико!» (Мирний, 1,1949, 358).
3. Який виконується в ритмі танцю, призначений для танцю. Недалечко чутно сопілку, що грає якусь моторну, танцюристу мелодію (Л. Укр., III, 1952, 224); // у знач. ім. танцюри́ста, тої, ж. Пісня, мелодія до танців. [Кобзар:] Ну, якої ж вам, діточки мої, заспівати? [Ївга і дехто з дівчат:] Танцюристої! Веселої, дідусю, заспівайте! (Гр., II, 1963, 551).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 36.