ТАРА́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех. Однокр. до тара́хкати. Яким, бувши вже напідпитку, тарахнув кулаком по столі, аж пляшки задзвеніли (Н.-Лев., І, 1956, 193); У ту ж хвилину блиснула блискавка й тарахнув уперше грім (Л. Янов., І, 1959, 318); Рушницю до вуха [козак] Мерщій притуляє… ой пробі! Тарахнув з запалу… та схибив (Стар., Вибр., 1959, 113).
2. перех., фам. Застрелити, вбити пострілом. — Тікай, Іване, поки тебе не тарахнули (Чаб., Катюша, 1960, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 40.