ТВЕРЕ́ЗО. Присл. до твере́зий 1, 3. — Пане богослове, та то ж ви! — вигукнув хтось не зовсім тверезо (Вільде, Сестри.., 1958, 3); Я вже не в літах наївних і засліплених коханців і можу про таку делікатну матерію, як любов, говорити тверезо (Фр., І, 1955, 27); Зараз тверезо оцінював [Захар] труднощі конкурсних іспитів,.. був вибагливий до себе (Ле, Право.., 1957, 73); Через страх, який гнав його якомога далі від міста, Вадим Успенський був уже не здатний мислити тверезо (Панч, В дорозі, 1959, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 50.