ТЕЖ.
1. присл. Те саме, що та́кож 1, 2. Брати дивували, яка-то Галя гарна у чоботях, і мати хвалила теж (Вовчок, І, 1955, 291); Русалка в очереті видає глухий стогін досади і зникає в тумані. Потерчата теж зникають (Л. Укр., III, 1952, 220); Що вдієш? У прикмети й забобони Рибалки вірять, та й мисливці теж (Рильський, II, 1960, 122); Ходив теж по Алушті — по самих глухих вуличках (Коцюб., III, 1956, 132); Роман довго розмовляв із старою і теж, як міг, утішав її (Стельмах, І, 1962, 611).
2. част., розм. Уживається для вираження несхвального, іронічного або негативного ставлення до кого-, чого-небудь. — Теж арихметик [арифметик]! — напалась на чоловіка Сусана, — не міг розділити кілька рублів… (Коцюб., II, 1955, 370); — Я її [шинелю], тітонько, в скриню замкну, щоб діти мої й онуки дивились… — А, вигадуй! Стара шинеля, побита кулями, теж мені хвастощі (Довж., І, 1958, 332).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 56.