ТЕМНЕ́НЬКИЙ, а, е, пестл. Досить темний, трохи темний (у 1, 2 знач.). Ой не тьохкай, соловейку, Про ту ніч темненьку (П. Куліш, Вибр., 1969, 361); Ой, піду я в бір темненький, там суха смерека, Як розпалю ясну ватру, видно всім здалека (Л. Укр., І, 1951, 203); На їй [матушці] була темненька плахта, темненька запаска (Н.-Лев., III, 1956, 16); Темненькі очі її сяяли за скельцями окулярів ласкаво (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 67.