ТЕ́МНИЙ, а, е.
1. Позбавлений світла; погано освітлений. Її взяли під руки і повели. Двері од темної хати лишились отвором (Коцюб., II, 1955, 176); Місяця круг защербиться і знову пливе, повновидий, — Смертним віднови нема. В темнім житлі, де владика Еней, де Анк і Гостілій, Будем ми — порох і тінь (Зеров, Вибр., 1966, 283); Дарма що живе він внизу дому; дарма що не світла, а скорше темна його кімната: вона ж [Любка] тут, вона освітить, вона окрасить усе (Хотк., І, 1966, 43); Я присвітив електричним ліхтариком, оглядаючи кутки і темні місця; на палубі не було нікого (Ю. Янов., II, 1958, 160); // Уживається як постійний епітет до слова ніч і т. ін. Він без сну сидів усю ніч темну до білого світу (Вовчок, І, 1955, 157); // Поринулий у темряву, темноту. Лопух край берега найшла, Лопух зорвала [зірвала] і накрила, Неначе бриликом, свою, Свою головоньку смутную.. І зникла в темному гаю (Шевч., II, 1963, 356); Вона зітхнула,.. встала і вийшла з хати у темний садок (Л. Укр., III, 1952, 583); Як часто хочеться іще хоч раз мені.. Рибалити з тобою до світання І розвести багаття в темнім борі (Забашта, Вибр., 1958, 31).
Те́мна темно́та́ див. темно́та́.
2. Кольором близький до чорного; не ясний. Всі люди гарні, чорняві, з темними очима (Н.-Лев., II, 1956, 28); На темній одежі [жінки] світились руки, прозорі й молочні (Коцюб., II, 1955, 377); Сидів він [метелик] сумно, стуливши свої темні крильця (Л. Укр., III, 1952, 474); — Восени ж тільки у вуликах заміни по кілька рамок з білою вощиною на темну, — по-господарськи радить Терентій (Стельмах, І, 1962, 595); // Смаглявий, темноволосий, темноокий. Проходять нерозлучні Блаженки, обидва темні, засмаглі й хитрі (Гончар, III, 1959, 46); // Густий, більш насичений, ніж звичайно. Він іде, а вітер свище, букові ліси колише, темні хмари наганяє на самий гори вершечок (Тич., ІІ, 1957, 18); Ріка лише днями скинула крижаний панцир, і від неї віяло холодом, а вода була темна й каламутна (Тулуб, В степу.., 1964, 486); // Тьмяний, неяскравий. Срібна пора та настала, Гірша від золота, але цінніша від темної міді (Зеров, Вибр., 1966, 302).
Те́мні окуля́ри — окуляри з кольоровими (чорними, зеленими, синіми тощо) скельцями для захисту очей від променів сонця тощо. Від вагонів прямує до перону сліпа жінка в темних окулярах (Мороз, П’єси, 1959, 25).
3. перен. Тяжкий, безрадісний, сумний. Без жалю, без туги, скоріше радіючи, кинула б вона сей світ: такий він їй гіркий та обридлий, темний та непривітний… (Мирний, III, 1954, 14); З темними думками і стривоженим серцем під’їздив на світанку до Києва Данило Гармаш (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 153); // Який виражає сумний настрій, стан. Едіта зостається над книжкою, але не читає, дивиться поперед себе сумним, темним поглядом (Л. Укр., ІІІ,1952, 57).
◊ Те́мна ту́га; Те́мний сум — нерозважна, дуже сильна туга, сум. Світ потемнів у її очах,.. на серці туга нерозважна, у душі сум темний… (Мирний, І, 1954, 289); Скільки днів пролетіло над нами! Серце тугою темною б’є… (Сос., І, 1957, 201).
4. перен. Який приносить лихо, спричиняє зло; злий. Я голос подаю за те, що недаремно Визвольницею звуть незламну нашу Рать, Що в прірву скинули ми лихоліття темне, Щоб знову щастя дім на згарах будувать (Рильський, Мости, 1948, 3); Так хай же все темне загине в немерклому сяйві побід. Ми з вами, як тіло єдине, керуєм у вічність свій літ (Сос., II, 1958, 483); // Лютий, жорстокий (про сильне недобре почуття). Усе одбивається в пісні, як в морі, — Рожева зоря і червоная кров, І темна ненависть, і ясна любов (Л. Укр., І, 1951, 111).
5. перен. Невідомий, незвіданий. Тоді я лиш зрозумів, що Тимофій попросту не орієнтувався в годинах.. Дзигаркове лице завше було для нього темним і загадковим (Хотк., II, 1966, 386); Темна справа; // Неусвідомлений, невиразний. Серце щось недобре віщує, страх — не страх: якесь темне почуття холодить серце… (Мирний, І, 1949, 288); // Прихований, таємний. Ти [Афродіто] розв’язання всіх загадок темних часу і простору, — Вірно складаю до ніг тобі дань дивування й покори (Зеров, Вибр., 1966, 426); // Давній, минулий. Наче промінь місяченька Крізь серпанок хмар блищить, Так для мене сяє завжди Ясний спогад з темних літ (Л. Укр., IV, 1954, 102); Чуєш — крізь ніч, перевиту вогнями. Голосу голос дає відповіт? Чуєш — іде перегук понад нами, Темних віків потрясає граніт? (Рильський, II, 1960, 175).
◊ Те́мний ліс див. ліс.
6. перен. Який важко зрозуміти; неясний. Псалтир здався йому темнішим од темної ночі: він не знайшов у йому поради й одповіді на свою важку думу (Н.-Лев., II, 1956, 190); [Лицар:] «Хто визволиться сам, той буде вільний, хто визволить кого, в неволю візьме». Речення се мені здавалось темним, тепер я глузд його аж надто тямлю (Л. Укр., II, 1951, 198); // Позбавлений чіткості; неясний. У роботі над прислів’ями й приказками, примітками до них Маркевич керувався засобами випробування їх правдивості й точності серед народу, де шукав пояснень до деяких темних місць, а також нових варіантів (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 30).
7. перен. Відсталий, некультурний; неписьменний. [Оля:] Темні, невільні люди починали розуміти, яка тяжка неправда чиниться над ними (Вас., III, 1960, 279); — Колись.. русалки були.. — Забобони темних людей, Бабарихо, — суворо сказав Пронька (Донч., VI, 1957, 20); — Вчися, Михайлику, вчись, дорогенький, може, хоч ти не будеш таким темним, як ми (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 113).
Те́мний ро́зум див. ро́зум.
8. перен. Непорядний, недобрий. Один бог знає, скільки та хата переховала всякого темного й лихого люду (Мирний, І, 1949, 234); Взагалі при ньому [губернаторові] катам, казнокрадам та різним темним людцям жилося як у бога за пазухою (Тулуб, В степу.., 1964, 410); // Який викликає недовір’я, підозріння. Темна особа. Темне минуле в когось; // Який викликає осуд; негативний. Надто добре знав [Невеличкий] слабі і темні сторони Аронового життя (Фр., VIII, 1952, 252); Куркуленко Пальоха не схотів чесно трудитися, а вдався до спекуляції, до якихось темних махінацій (Хижняк, Тамара, 1959, 94).
◊ Те́мне ді́ло — справа, що викликає осуд; погана справа. Такі-то темнії діла Творяться нишком на сім світі! (Шевч., II, 1953, 52); Те́мне ца́рство див. ца́рство.
9. розм. Сліпий, незрячий. Звався божим чоловіком сліпий старець-кобзар. Темний він був на очі, а ходив без проводиря (П. Куліш, Вибр., 1969, 54); Відійшов уже чимало, як згадав, що при ньому ж була дідова кобза, а тепер немає. Шукати? Як же її знайдеш, коли темний (Бурл., О. Вересай, 1959, 21).
◊ Ходи́ти з те́мними очи́ма див. о́ко1.
10. у знач. ім. те́мна, ної, ж., заст., розм. Приміщення для тимчасового утримання заарештованих. Забрали їх, позачиняли в темну. Сумують вони (Мирний, І, 1949, 223).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 67.