ТЕМНУВА́ТИЙ, а, е. Трохи темний (у 1, 2 знач.). Перед ним тільки вертілись німфи в якомусь дивному лісі в темнуватій печері, над тихою прозорою водою (Н.-Лев., III, 1956, 19); Щось темнувате і легке, як тінь, заходило по йому [віконечку], забігало (Мирний, І, 1954, 321); Темнуваті, аж чорні, кошлаті хмари запнули виднокруг суцільною завісою (Хижняк, Килимок, 1961, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 70.