ТЕПЛІ́ТИ, і́є, недок.
1. Ставати теплим, теплішим (див. те́плий 1). Як руки на снігу В мене заколіють, Хухне теплая душа — І руки тепліють (Рудан., Тв., 1956, 135); Камінь почав утрачати властиву йому неподатність, Став розм’якати, тепліти (Зеров, Вибр., 1966, 311); Повітря тепліє; // Зберігати тепло. Тепер він з Романом заходить до кімнати, тихцем скидає чоботи і виймає листівки,.. ховає їх під подушку, на якій ще тепліє слід його голови (Стельмах, І, 1962, 438); // безос. Про настання теплої погоди. Надворі тепліло.
2. Горіти слабким, неясним полум’ям. В хаті прибрано, мов на великдень, перед образами тепліє лампадка (Стельмах, І, 1962, 424).
3. перен. Виявлятися слабо, в незначній мірі; жевріти (у 4 знач.). Голос у нього лагідний, батьківський. У зломі вуст тепліє радісна, горда усмішка (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 79.