ТЕПЛІ́ШАТИ, ає, недок.
1. Ставати теплішим. Земля, м’яка, як губка, теплішала під ними, нагріваючись від їхніх тіл (Гончар, III, 1959, 135); // безос. Про настання теплої погоди. Коли вже ноно буде теплішати? Уже ось благовіщення сьогодні! (Тесл., З книги життя, 1949, 85); Починало теплішати (Ле, Міжгір’я, 1953, 244).
2. перен. Ставати м’якшим, ласкавішим, втрачати суворість (про очі, погляд і т. ін.). Не раз.. твій голос теплішав на згадках про далекі вже роки дитинства (Коцюб., II, 1955, 356); Очі дітей теплішають, коли дивляться вони на свою улюблену вчительку (Хлібороб Укр.. 7, 1969, 17).
◊ Теплíшає (теплі́шало) на се́рці (на, в душі́) в кого, кому — хтось відчуває душевну, сердечну теплоту, радість. Ользі теплішало на серці — свої люди, друзі стрічаються тут, дома. Не всіх поглинула, розкидала війна… (Дор., Не повтори.., 1968, 61); — Заспівай, братику. Дуже гарні твої пісні. В душі од них теплішає, і життя тоді здається не таким сумним (Тулуб, В степу.., 1964, 237); Коли ми бачили, як наші молодята про щось розмовляють удвох біля колодязя,.. всім нам ставало гарно, теплішало на душі (Гончар, Маша.., 1959, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 79.