ТЕРМО́СИТИ, о́шу, о́сиш, недок., перех. і неперех., розм.
1. Трясти, смикати, шарпати. Люди задеревіли, а Іван термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук (Стеф., І, 1949, 71); Кузьма чухав потилицю, глибоко зітхав і знову починав його термосити: — Вставай, вставай, синку, а то білі втечуть, як будемо вилежуватися (Панч, II, 1956, 185); Вона прокинулась від того, що хтось термосив її за плече (Загреб., Шепіт, 1966, 96); Як шалений вибіг [Забейко] на сходи — термосив клямкою, дзвонив і гатив носом черевика в двері (Вільде, На порозі, 1955, 40); // Торгати, тріпати, потрясати, хитати (про вітер, бурю й т.ін.). Грудневий вихор із протяжним стогоном задержується біля хати, термосить вікном та дверима незачиненими (У. Кравч., Вибр., 1958, 403).
2. рідко. Те саме, що тереби́ти 2. Стяг [Іванька] свою облуплену шапку з голови й, термосячи її в руках, став жалібненько просити (Григ., Вибр., 1959, 36); Михайло, повернувшись до клуночка на канапі, дивився на нього й нервово термосив свою бороду (Досв., Вибр., 1959, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 90.