ТЕРПКИ́Й, а́, е́.
1. Який викликає відчуття стягування в роті (про смак деяких плодів, вин тощо). — Ще грушки зелені. А поки зелені, то вони терпкі (Фр., IV, 1950, 330); Справді, ти духом великий: від чорного хліба, соломи Та від терпкого вина хочеш навік одійти! (Зеров, Вибр., 1966, 345); Кочубей заблищав очима, наче вкусив терпкої кислиці (Донч., III, 1956, 8); Смак рослини [приворотня звичайного] іноді гіркуватий, а здебільшого терпкий, в’яжучий (Лікар. рослини.., 1958, 25); // Який сильно діє на органи чуття; гострий (про запах, аромат і т. ін.). Терпкий солодкуватий запах цвіту груші і яблунь приємно лоскотав у ніздрях (Кач., Вибр., 1947, 45); Високе небо незнайомого півдня, терпкий аромат близького поля діють на бійців, мов якийсь чарівний трунок (Гончар, III, 1959, 31); Терпкі осінні пахощі прослались полем (Горд., Сильніше смерті, 1946, 12); // Який має гострий, їдкий запах. Дорожнім відволоженим пилом, терпкими коноплями і дозрілими садами пахне ніч (Стельмах, II, 1962, 26); Бійці виїжджали, і коні іржали (Стримано в стременах сталь дзвенить), А дим терпкий у полі, а в полі дим іржавий, І слина з кінських губ — немов ковильна нить (Бажан, І, 1946, 39); Від нього тхнуло гаром доморобного тютюну і терпким чоловічим потом (Вільде, Сестри.., 1958, 8); // Сповнений гострих, їдких пахощів. Була це весна, вечір, каштани вподовж вулиці, зоряне небо й терпке повітря надморського півдня (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 352); Знову лягла на землю терпка червнева ніч (Дмит., Обпалені.., 1962, 23); // Пронизливий, дошкульний (про вітер, мороз, холод і т. ін.). Довкола гули рідним шумовинням придеснянські бори, зривався на урвистих берегах терпкий вітер і туманіли од снігових завоїв биті шляхи (Кучер, Дорога.., 1958, 128); Було тепло і пахло юною весною, коли забуваються люті замети, зла віхола і терпкий холод минулої зими (Досв., Вибр., 1959, 333).
∆ Терпка́ вода́ — вода, у якій розчинено багато вапна.
2. перен. Який завдає болю, гіркоти; грубий, ущипливий, дошкульний (про слова, мову тощо). Ти добра жінка, слів терпких нема у тебе для таких, що «впали низько» (Л. Укр., І, 1951, 284); Деришкур, завзятий штукатур, умів кинуть терпке слово (Горд., II, 1959,. 297); Григорій Косинка ніби напився з потоку Стефаника суворої, гіркої і терпкої правди життя, і відкрилося йому, як треба цінити слово (Літ. Укр., 1.ІІІ 1963, 2); // Крутий, нелагідний (про людину, людський характер). В розмові була [Наталка] бистра й дотепна, часами трохи терпка, ущиплива, навіть подразнююча (Коб., III, 1956, 160); // Різкий, уїдливий (про тон, голос і т. ін.). — То се твій батько бунтує тухольців против мене і против князя? — спитав він нараз терпким, різким тоном (Фр., VI, 1951, 24); — От не знає комсомол про такий вітер у твоїй голові, — докірливо відповіла мати терпким голосом (Досв., Вибр., 1959, 242); // Сповнений гіркоти, страждання. Терпка усмішка.
3. перен. Який не дає насолоди, втіхи; важкий. Наталя виросла й зросла В житті гіркому і терпкому (Рильський, Поеми, 1957, 156); Ставав день коло дня рядком, кожен день був.. терпкий та пожежний (Ю. Янов., І, 1958, 51); До суміші терпких почуттів несподівано впала краплина чогось схожого на вдоволення (Шовк., Людина.., 1962, 304); // Гострий, сильний (про біль, жаль і т. ін.). Терпкий біль сіпнув за серце, й тоді з пальчика [Ольги] пішла червона кров (Кач., II, 1958, 21); Великого гніву Катря на нього не мала. Було, що й кляла в мислі.., потім одходила і вже себе кляла, а на Юхима — нічого, окрім терпкого жалю в серці (Головко, II, 1957, 204); // Щемливий, бентежний, з долею гіркоти (про радість, насолоду і т. ін.). Вона черпала сили в тій покорі, знаходила в ній терпку насолоду, високу поезію (Коцюб., І, 1955, 331); Якийсь дивний спокій пройняв його всього, і в грудях повно терпкої радості (Головко, II, 1957, 299); На серці вже з’явилося терпке, схоже на чекання першого удару грози, почуття розставання (Собко, Нам спокій.., 1959, 5); // Гіркий, пекучий (про сльози). В житті горю… Життя люблю — І лоскіт сміху, й терпкі сльози (Еллан, І, 1958, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 97.