ТЕРПУ́Г, а́, ч.
1. Сталевий брусок із насічкою, вид напилка. Де-не-де в порожнім корпусі цеху, скрегочучи, пиляли терпуги (Ле, Мої листи, 1945, 212); Складні деталі, які можна було виточити лише на спеціальних станках, він виточував та полірував терпугом у лещатах (Вітч., 4, 1962, 202); * У порівн. Язик тещі запрацював, як терпуг (Дмит., Розлука, 1957, 22).
2. Шевське знаряддя для згладжування кінців цвяхів у середині взуття.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 98.