ТЕ́РЦІЯ, ї, ж.
1. муз. Третій ступінь діатонічної гами. Превалюючим акордом супроводу є, безперечно, тонічний тризвук, то в повному своєму вигляді, то (частіше) без терції (Іст. укр. музики, 1922, 70); Дуже яскраво й оригінально звучить хор русалок [у «Купальній іскрі» Б. В. Підгорецького].., що передається паралельними терціями, на які у вигляді верхнього підголоска нашаровуються витримані ноти (Укр. клас. опера, 1957, 270); Пісня «Ох, у неділеньку рано-пораненьку» складається з двох фраз. Друга фраза являє собою повторність першої терцією вище (Нар. тв. та етн., 3, 1962, 55).
2. муз. Інтервал, вимірюваний трьома ступенями діатонічної гами. У розділі пальцьової техніки Л. Ревуцький з великою винахідливістю вживає свої улюблені комбінації подвійних нот: терції, кварти, квінти, терції-квінти (Мист., 1, 1969, 24).
3. Третя нота, струна.
4. Друкарський шрифт, розмір (кегль) якого дорівнює 16 пунктам (6 мм).
5. заст. У математиці та астрономії — одна шістдесята частина секунди.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 100.