ТЕСА́К, а́, ч.
1. Теслярська сокира з широким лезом, якою тешуть дерево. Ізв’язана мотузками [соха], Побита об валуни, Обтесана тесаками, Збережена з давнини (Шпорта, Мужність, 1951, 77).
2. заст. Холодна зброя з широким двосічним клинком на хрестоподібному держакові, якою рубали та кололи. Тухольські пасемці [тубільці] й собі готовились, острячи [гострячи] ножі та тесаки (Фр., VI, 1951, 10); Єфрейтор.. похмуро колола німецьким тесаком дверцята розтрощеної на друзки шафи й кидала в огонь шматки дерева (Ю. Янов., II, 1954, 69); Саморобний спис або тесак — і весь козак (Кач., II, 1958, 429).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 100.