ТЕСИТУ́РА, и, ж., муз. Висотне положення звуків у музичному творі відносно діапазону голосу або музичного інструмента. Намагаючись підкреслити драматизм характеристики Насті [в опері «Тарас Бульба»], Лисенко пише її партію у теситурі, властивій скоріш драматичному сопрано, ніж меццо (Укр. клас. опера, 1957, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 101.