ТЕ́ЧИВО, а, с., розм.
1. Те, що тече. Мусій відчув біль і тепле течиво в халяві чобота, але не стишив ходу, — покульгав вздовж вулиці до школи (Речм., Весн. грози, 1961, 24); Основна частка поверхневого стоку — паводкові води. За короткий відтинок часу таке течиво поглинається морем, не втрапивши в обіг народного господарства (Літ. Укр., 10.IX 1968, 2).
2. рідко. Те саме, що рідина́. Платон рвучко метнувся до комірки й за момент повернувся з пузатою пляшечкою зеленкуватого течива й брудненьким келишком (Досв., Вибр., 1959, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 106.