ТИЛОВИ́К, а́, ч., розм. Той, хто відбуває військову службу або працює в тилу (у 2-4 знач.). Це був уже підстаркуватий солдат-тиловик, веселий і неспокійний (Тют., Вир, 1964, 516); — Наші війська вимушені тепер займати еластичну оборону, наша тактика повинна бути гнучкою.. Це стосується і нас, тиловиків (Петльов., Хотинці, 1949, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 112.