ТИМ, заст.
1. присл. Через те, тому. — Ти мого Вуяхевича не знаєш. Ніхто лучче [краще] його не вміє гамовати [гамувати] козаків: тим я й дав на сей день йому бунчук, а не іншому (П. Куліш, Вибр., 1969, 155); — Йому, мабуть, ніяка жінка не вгодить… тим він і не жениться (Мирний, І, 1949, 326).
2. спол. Уживається в складі складеного сполучника для зв’язку головного речення з підрядним реченням причини. — Щось моя невістка не одчиняє при мені своєї скрині; мабуть, тим, що порожня (Н.-Лев., II, 1956, 288); Якось не дуже хапались хлопці сватати її, мабуть тим, що вона сама липла до них (Коцюб., І, 1955, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 113.