ТИМПА́Н1, а, ч. Стародавній ударний музичний інструмент; вид литавр. Настане час, і з тим новим псаломом [псалмом] Ми підемо по стогнах городів І воздамо з тимпанами та дзвоном Хвалу йому, заступнику рабів (Стар., Вибр., 1959, 37); * У порівн. Сито, мов тимпан, зняла над головою — І поміж птицями танечною ходою Побігла (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 157).
ТИМПА́Н2, а, ч., архт. Трикутне поле фронтону з живописними або скульптурними оздобами.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 113.