ТИНЬКО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до тинькува́ти.
2. у знач. прикм. Покритий тиньком. Вузькі вікна нерівно ліпилися на площині світло-сірих тинькованих стін (Перв., Опов., 1970, 32); Тинькована хата.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 115.