ТИХЕ́СЕНЬКО.
1. Присл. до тихе́сенький. Вітер в гаї не гуляє — Вночі спочиває; Прокинеться — тихесенько В осоки, питає: «Хто се, хто се по сім боці Чеше косу?..» (Шевч., І, 1963, 158); Тихесенько вони [квіти] гойдалися на вітрі, Радіючи весні (Гл., Вибр., 1951, 63); Одного ранку встала Горпина вдосвіта. Дитина ще спала. Молодиця почала тихесенько біля печі поратися (Гр., І, 1963, 249); Він, постогнуючи, згріб рукою за ліву сторону грудей, тихесенько стис її. І біль ніби злякався його і теж затих (Тют., Вир, 1964, 198); // у знач. присудк. сл. На лотоках водиця цідиться і мов хто нищечком казку каже, що так і дрімається, а то усюди тихесенько… (Кв.-Осн., II, 1956, 40).
2. Потай, непомітно, криючись. Тихесенько, щоб ніхто не бачив, дала [Зубиха].. дружці якусь кісточку та якийсь-то реп’яшок і навчила її, що і коли з ними робити (Кв.-Осн., II, 1956, 211); Емене́ тихесенько, навшпиньках почала закрадатися до одинокої, як і вона, ропухи (Коцюб., І, 1955, 285).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 129.