ТИЧО́К, чка́, ч., розм., рідко. Те саме, що стуса́н. Тут Даг, Рутулець прелукавий, Пізнав одразу новичка, Хотів попробовать [попробувать] для слави Паллантові віддать тичка; Но наш Аркадець ухилився (Котл., І, 1952, 1256).
◊ Тичка́ поду́ти — помірятися силою з ким-небудь. — Чи не схотілося тобі, козаче, тичка подуть? — спитав чоловік.. — Я тебе так подму, — гукнув січовик.., — що аж на тій могилі опинишся (Стор., І, 1957, 336).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 135.