ТЛЯ, і, ж.
1. Дрібна паразитична комаха, яка живиться соком рослин. За хвилину Тихович дивився на ворога, а той ворог, дрібненький, ще менший за рослинну тлю, спокійно сидів жовтими купками на корінцях винограду (Коцюб., І, 1955, 209); // збірн., розм. Про різних комах-шкідників. Дарма, що вітер чубик па́тла, — Тук-тук! Тук-тук! — Шукає [дятел] тлю… (Нех., Ми живемо.., 1960, 94); * Образно. Надії відцвітали, мов сади, тільки з тією різницею, що сади на́рік знову закрасуються цвітом, а надії все більше заїдав тля нестатків, родинного дріб’язку і буденщини (Стельмах. І, 1962, 203); * У порівн. Повсюди чад, а ворог лютий Пекельні бенкети справля, Гнітить скрізь сили неокуті І точить мозок, наче тля! (Стар., Поет. тв., 1958, 37).
2. перен., розм. Про когось незначного, нікчемного. Я [Еней] у розкошах ненастанних Провадив дні, як дивний сон. І як дозволили богове Блаженство нам, наземній тлі, — В ті дні жаги, в ті дні любові, Я був щасливим на землі (Зеров, Вибр., 1966, 423).
3. книжн. Те саме, що тлінь 1. — Чи відчував ти на своїм чолі Той дотик мозолястої долоні, Що живить душу й береже від тлі? (Рильський, Поеми, 1957, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 156.