ТОВКОТНЕ́ЧА, і, ж., тільки одн., розм. Тиснява, штовханина у натовпі. Цілий день тривав суд. І весь день біля сільбуду товкотнеча, а на ганку і в дверях — пробка. Так увесь день надвірні двері в залу й не зачинялись (Головко, II, 1957, 184); І ось цей світ рожевого цвіту і гарячого бджолиного дзвону з жахливою швидкістю замінила тяжка цілоденна товкотнеча людей, дзвін грошви, шелест розписок, зітхання боржників і гризота з людською бідністю (Стельмах, І, 1962, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 164.