ТОВЧО́К, чка́, ч., розм., рідко.
1. Те саме, що товку́чка. Найбільш турбувала мене одежа. Шоколадна, в рогіжку, перероблена з старої панської, купленої на товчку (Коцюб., II, 1955, 244); На станції та ж сама метушня, той же товчок (Скл., Шлях.., 1937, 15); У друзів празник ще й великий: Сьогодні на товчку вони Купили Жоху черевики, А Стьопі Богові — штани (Воскр., І всерйоз.., 1960, 61).
2. заст. Різкий рух; поштовх. Коні шарпнули і товчок кляпу [клапан помпи] зломив (Фр., II, 1950, 375); // перен. Внутрішній або зовнішній поштовх до якоїсь дії, певного вчинку, прояву і т. ін. Моє відкриття — Се не мета, лиш шлях, котрого краю Не видно; не спокій для втомлених, Але товчок могучий для міцних, Для руху й поступу (Фр., XIII, 1954, 194); Зовнішня ж сила товчків розмаїтих сама неспроможна Сумі речей забезпечить життя без занепаду й шкоди (Зеров, Вибр., 1966, Ї55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 169.