ТОГОЧА́СНИЙ, а, е.
1. Який був, існував раніше, в минулому, за тих часів; колишній; протилежне сьогочасний, теперішній. Виходячи з інтересів народу, Сковорода осуджує тогочасне суспільство, сатирично змальовує життя поміщиків, чиновників, охоплених жадобою наживи, чинів, високих посад (Рад. літ-во, 11, 1971, 65); Автори давніх українських драм часто вводили в свої п’єси монологи, в яких герої висловлювали свої погляди на тогочасне життя України, розповідали про себе, про свої пригоди тощо (Рад. літ-во, 1, 1963, 112); // Власт. минулому, тим часам. Одна з найдавніших дум, знаменита дума про Самійла Кішку, виявляв в авторі неабиякого знавця тогочасного козацького побуту, умов турецької неволі, форм боротьби козаків з турецькими феодалами (Рильський, IX, 1962, 205); // у знач. ім. тогоча́сне, ного, с. Те, що було, існувало раніше, в минулому, за тих часів. Літа минають — огонь не гасне: Пісні лунають про тогочасне (Уп., Вірші.., 1957, 139).
2. Який жив раніше, в минулому, за тих часів; сучасний кому-, чому-небудь у минулому. Польські тогочасні пани, вкрай випещені та без міри спанілі в розкоші, не могли знести недогоди військового таборового життя й їхали на війну, неначе на якийсь бенкет, в дорогих каретах, з великою силою усяких служників, слідком за ними йшли валки хур, навантажених усяким незліченним добром (Н.-Лев., VII, 1966, 217); Надзвичайно гострою сатирою на тогочасне панство звучала в поставі М. Л. Кропивницького комедія Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик» (Минуле укр. театру, 1953, 55).
3. Такий, яким хто-небудь був або що-небудь було раніше, в певний момент чи період в минулому. Не дивно було й те, що тогочасна Любка не захопилася бодай якимись ідеями часу чи громадською діяльністю (Ле, Міжгір’я, 1953, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 170.