ТОМЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який примушує томитися, мучитися, страждати. Ось від якогось часу їй почав відкриватися ще один світ, повний неясних, томливих тривог (Мик., II, 1957, 519); Уже і на заводі починають шушукатись про мої стосунки з Лідою.. Правда, офіційно.. ніхто мене не чіпає, бо ж моя жінка не подає заяв на свого чоловіка.. Але доки може тягтись ця томлива, страшна гра? (Вільде, Винен.., 1959, 7); Сонце пекуче підбивалось до півдня, в лісі пашіла томлива задуха, і подорожнім аж піт з лоба ллявся (Козл., Мандрівники, 1946, 13); В ці одинадцять місяців томливої облоги [Севастополя в 1854-1855 рр.] проявилась залізна витримка і стійкість російських солдатів, які із спокійною свідомістю.. виконували свій обов’язок (Іст. СРСР, II, 1957, 176); // Який викликає знемогу (про щось обтяжливе, одноманітне). Почалися хвилини томливого чекання. Час тягся нестерпно повільно (Загреб., Європа 45, 1959, 222).
2. Який викликає млість, почуття приємної розслабленості. Скрипка заграла… Саїд забув про все. Невичерпний сум охопив його, і потягло якоюсь музикальною інтуїцією на томливу елегію (Ле, Міжгір’я, 1953, 297); // Густий, паморочливий. Із саду долинав томливий запах нічних фіалок (Донч., III, 1956, 198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 183.