ТОНУ́ТИ, тону́, то́неш, недок.
1. Занурюючись у воду, опускатися на дно під дією сили ваги; потопати. Лебеді пливуть, віночки тонуть, Віночки потопають (Чуб., V, 1874, 349); Хотілось мені почваниться перед хлопцями, так я й не знав, де та сміливість узялась. Скочив я в воду; думав, буде мені по шию, але примічаю, що ногами дна не достаю та все тону глибше (Н.-Лев., VI, 1966, 94); Пароплав швидко нахилився на бік і почав тонути (Сміл., Сашко, 1954, 197); Я кидаю камінець у воду — він підскакує на воді й тоне (Ю. Янов., II, 1958, 32); // Мати властивість опускатися на дно, не тримаючись на поверхні води. Залізо тоне у воді; // Занурюючись у воду, в трясовину і т. ін., гинути, вмирати. Онде нещаслива жінка, вона тоне в болоті, болото її засмоктує (Л. Укр., III, 1952, 731); Вода клекотіла й пінилась від куль. Освітлені вибухами, водяні смерчі від мін та снарядів розтинали пітьму й спадали на тих, хто плив і тонув, важкими студеними потоками (Довж., І, 1958, 317); Провалилась їхня тачанка на мосту. Що там коїлось! Дишло поламане, збруя порвана, кінь один тоне, а інший на живіт йому копитами стає (Гончар, II, 1959, 263).
2. Занурюватися, провалюватися у що-небудь в’язке, сипке, м’яке; грузнути. Він увійшов у маленьку вітальню.. Нога тонула в м’якім дорогім килимі, блідо-рожеве світло потиху лилося з ліхтаря, покриваючи всю кімнату якоюсь таємною напівтемрявою (Хотк., І, 1966, 49); Найбільше страждали тут вівці: вони по черево тонули в піску і на підйомі безпорадно борсалися в ньому, та й люди насилу витягали ноги (Тулуб, В степу.., 1964, 70); Взявши на руки телятко, поніс [Кеня] його за першим оленем.. Тонучи в снігу, стрибаючи і падаючи, вона [олениця] бігла за ним (Багмут, Щасл. день.., 1959, 250).
3. перен. Ставати або бути ледве видним, огортаючись чим-небудь. Потемнів і ставок, посутеніла слобода, вилискуючи білими хатками, здавалося — все те тихо тонуло у якомусь рідкому тумані (Мирний, III, 1954, 299); Засліпили небо хмари, Тоне сонечко у млі (Граб., І, 1959, 289); Було вже нерано. Селище тонуло в темряві. Тільки шахта і естакада рясно світилися вогнями (Ткач, Плем’я.., 1961, 215); Сиваш тоне у мороці, не видно, є там вода чи нема (Гончар, II, 1959, 426); // Бути серед великої кількості чого-небудь, бути прикритим або укритим чимсь; утопати. Сторожки тонули в вишнях та черешнях, ніби по пояс стояли в оргинії, мальві, маківках, гвоздиках та чорнобривцях (Н.-Лев., VII, 1966, 260); В злоті парк осінній тоне, небо синє, повне дум… (Сос., І, 1957, 350); Палац тонув у величезних вікових тополях (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 35); // Бути мало чутним або ставати нечутним серед сильніших звуків, шумів. Голоси дівчаток тонули в хлоп’ячому гармидері, ставали все несміливішими, а згодом і зовсім зникли (Збан., Курил. о-ви, 1963, 127); І знову ясно почув [командир] голоси своїх гармат. Вони тонули в суцільному гулі, стократ перехрещені несамовитими вигуками «полундра» (Кучер, Голод, 1961, 140).
4. перен. Повністю віддаватися чому-небудь (почуттю, мріям, праці, справі і т. ін.); мати багато, вдосталь чогось. І я вірив, мріяв, любив, Тонув душею в рожевім тумані, будував золоті замки на вітрі (Фр., IV, 1950, 344); Ах, коли б же то нам, Марціале любий, Довелося діждать хоч на старість щастя: По вподобі своїй укладать дозвілля, У правдивих тонуть життьових вигодах (Зеров, Вибр., 1966, 342); В праці радісній то́ну я.. Від хустини червоної Вітер пісню приніс (Рильський, II, 1960, 26); Тону в журбі, в задуми димі… Невже й для мене доля ця?! (Сос., І, 1957, 168).
◊ То́не зір (по́гляд, о́ко); То́нуть о́чі в чому — про неможливість охопити щось в деталях через його глибину, широчінь, далечінь. Там далеко під горами смужкою блищить Дніпро. А за Дніпром очі тонуть в безкраїй далечі, вкритій лісами (Н.-Лев., II, 1956, 384); Тоне зір у небозводі, він такий широкий (Сос., І, 1957, 196); То́не зір у зо́рі (по́гляд у по́гляді) — про неможливість відірватися очима від очей коханої (коханого). Любов, краса віків! Чудні твої закони. Нікому не збагнуть страшних глибин твоїх. Ось підійшла вона — і зір у зорі тоне і впасти хочеться до любих ніжних ніг (Сос., II, 1958, 158); Вечірня радість, мов далекі дзвони, Мов відголос, мов спомин, мов луна… До стомленого підійшли вікна, І в погляді, як в морі, погляд тоне… (Рильський, II, 1960, 271); Тону́ти в кро́ві́ — здійснювати масове кровопролиття; купатися в крові. В той великий час тирани Бачать сльози міліонів, Чують болі міліонів І тонуть у людській крові (Фр., XIII, 1954, 21); Тону́ти в розко́шах — жити в надмірному багатстві й пишноті. А вельможне панство тоне в розкошах, марнує час у хвастощах (Кач., II, 1958, 411).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 193.