ТО́ПТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до топта́ти. І стежечки, доріженьки Яром та горою, Що топтані до ворожки, Поросли травою (Шевч., І, 1951, 284); Довго сиділа [Маруся]. Не помітила, як і сонце зайшло, як темніти почав потік, як зникла, сховавшися, мало топтана стежка у лісі (Хотк., II, 1966, 121); Все серцем молодий [наш народ], думками все високий, Хоч топтаний судьбою (Фр., X, 1954, 43); Японцем топтаний Сеул тривожно слухає, що танки несуть американський гул (Уп., Вітчизна миру, 1951, 81); // у знач. прикм. Стоптаний. — Пан би мав на себе глянути та до своєї ноги топтаного чобота взувати (Ле, Наливайко, 1957, 212); // то́птано, безос. присудк. сл. І кождий блуд слізьми я полоскав, І топтано мене, і гнано, й клято, За зло й добро докори я спіткав (Фр., XIII, 1954, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 198.