ТОПІ́Р, пора́, ч.
1. іст. Сокира з довгим держаком, що використовувалась як зброя. Пішов же Мартин По чужих містах, — Три сокири за поясом, А топір у руках (Перв., З глибини, 1956, 98).
2. діал. Сокира. Хату будує гуцул. Взявши у руки топір, Теше старанно старий рівну, струнку деревину (Шер., Дорога.., 1957, 39); Солдат пройшов славетну путь До краю і до дна. І знов пройде, коли пошлють, Коли гукне війна. Отак і ти, мій любий друг, — Чи тесля, чи коваль. Гостри топір, бери терпуг І йди із далі в даль (Воронько, Три покоління, 1950, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 196.