ТОРБИ́НКА, и, ж.
1. Зменш. до торби́на. Ішов кобзар до Києва Та сів спочивати. Торбинками обвішаний Його повожатий (Шевч., І, 1951, 46); По вулиці йшли школярі з сірими полотняними торбинками через плече (Головко, II, 1957, 78); Надвір вийшла мати з торбинкою насіння в руках (Тют., Вир, 1964, 92).
2. Жіноча сумочка для грошей, хустинки, парфюмерії та інших дрібних речей. — Усте! Усте! — крикнула Ватя до наймички.., — а принеси мені.. ту торбинку, що лежить в моєму «будуарі» на столичку! (Н.-Лев., IV, 1956, 118); Убрала [дячиха] свій найліпший.. капелюх, узяла рукавички, торбинку зі срібними застібками, дві парасольки — й пішла (Хотк., II, 1966, 365); Тільки-но продзвонив дзвінок,.. Марина схопила свою бісерну торбинку і.. поспішила додому (Сміл., Пов. і опов., 1949, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 200.