ТОРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ТОРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., діал. Торохтіти. По дорозі від Серебрії до міста парою, миршавими кіньми.. їхала зелена бричка, при-садковата [присадкувата], черевата, і страх торкотала (Свидн., Люборацькі, 1955, 51); Далеко.. торкотить млин, і в тиші передвечірній широко розноситься його ритмічне тарарахкання (Хотк., II, 1966, 55); Ставав собі [Грицько] коло калабані, що з неї кури воду п’ють, та й торкотів (Март., Тв., 1954, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 206.