ТОРОПЛЕ́НИЙ, а, е, розм. Який перебуває в стані дуже великої розгубленості, замішання; приголомшений, очманілий, божевільний. То бігала [Дидона], якби шалена, Стояла довго тороплена, Кусала ногті [нігті] на руках (Котл., І, 1952, 84); — Ей, люде добрі! — кричать інші селянам, що, мов тороплені овечки, блукають по полю. — Рятуйте нас, а то й вам те буде! (П. Куліш, Вибр., 1969, 175); Скулився [Бекір] долі біля порога і щохвилини скакував — заспаний, наляканий і тороплений, хоч його поміч не була потрібна (Коцюб., II, 1955, 155); — Чого нас лякаєш! Заткни каглу, ми не тороплені! — гримнув на нього Лесь Якубенко (Стельмах, Хліб.., 1959, 645); * У порівн. Із келії матушки-ігумені вискочила келейниця і кидалась по подвір’ї, мов тороплена (Коцюб., II, 1955, 109); // Який виражає розгубленість, замішання. Тороплені очі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 206.