ТОРОПІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. Відчувати незручність, зніяковіння, побоювання від непевності; розгублюватися, бентежитися, соромитися, ніяковіти. А Трохим що — він.. уперше.. у губернії,.. так він і торопіє, і не зна, як за що узятися (Кв.-Осн., II, 1956, 403); Ось із юрби вийшло їх двоє: Іван з Семеном — статні, сильні й молоді ковалі.. Вони трохи торопіли перед людьми, обсмикували великими руками сорочки, ніяково посміхалися (Шиян, Баланда, 1957, 132); // Боятися, відчувати страх. Лінивий плюскіт хвиль… Суха морська трава чорніє, шелестить під ногами.. Навіть і Віталик трохи торопіє: ні живої душі ніде (Гончар, Тронка, 1963, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 206.