ТРА́ВМА, и, ж. Пошкодження тканин або органів тіла внаслідок удару, поранення, опіку тощо. [Терентій Йосипович:] Становище наркома критичне. Дві травми, проламано череп і удар у живіт… (Корн., І, 1955, 130); Серйозної травми в Кузьми Кириловича не було: його Сарданапал [бугай] тільки трохи помняв, більше було переляку (Вишня, II, 1956, 90); Однією з найтяжчих травм очей є їх опіки (Наука.., 3, 1959, 28); // перев. з означ. психічний, душевний. Нервове потрясіння. У розвитку базедової хвороби велике значення має психічна травма, що вказує на важливу роль кори великих півкуль у регулюванні функції щитовидної залози (Курс патології, 1956, 345); Ремінь зробив свою огидну справу: гідність школяра розтоптана, глибока травма потрясла всю душу хлопчика (Донч., V, 1957, 521).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 221.