ТРАГІ́ЗМ, у, ч.
1. Трагічний елемент у драматичному, музичному творі, а також у виконанні такого твору. Завдання театру — виховати свого глядача так, щоб він розумів.. всі ті моменти, коли комізм уже стикається з трагізмом (Думки про театр, 1955, 85); — Ні, Грицька ти не вдереш… То дуже трудна роль… Там трагізму з драматизмом багато… Тобі більше Потап підходить… (Вишня, І, 1956, 242); // Трагічний елемент у таланті актора.
2. кого, чого, в чому. Трагічний, надто важкий стан кого-, чого-небудь; жахливість, безвихідність. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного (Коцюб., III, 1956, 41); Стефаник малює сільський пролетаріат або стан, близький до повної пролетарізації, що найбільше, як видно, займав молодого письмовця трагізмом свого становища (Л. Укр., VIII, 1965, 260); У своїх творах Сковорода відбив увесь трагізм життя тодішньої України, увесь трагізм покріпаченого люду (Тич., III, 1957, 103); В пожарищах, у смертях людських, у трагізмі нерівної боротьби поставала перед ними країна з Клавиних розповідей (Гончар, Людина.., 1960, 59); У долях Шевченка, Руданського, Свидницького, Федьковича, Манжури, Лесі Українки, Тесленка було багато гіркоти й справжнього трагізму (Нар. тв. та етн., 6, 1965, 55); // Похмура безнадійність, приреченість. Безвихідний трагізм — головний настрій, що панує в циклі віршів [П. Тичини] «Скорбна мати» (Поезія.., 1956, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 223.