ТРАНСКРИ́ПЦІЯ, ї, ж., спец.
1. Точне передавання на письмі звуків якоїсь мови або музичних звуків за допомогою умовних літер або спеціальних графічних знаків незалежно від графічних і орфографічних норм, що історично склалися в даній мові; система таких літер і знаків. Знаком транскрипції для визначення довгих приголосних є риска над буквою: та ін. (Худ. чит.., 1955, 28); Фонетична транскрипція.
2. рідко. Те саме, що транслітера́ція. Забув згадати про транскрипцію «Лёлё». Пишіть, як хочете, се не важно (Коцюб., III, 1956, 384).
3. Перекладання музичного твору для виконання на якому-небудь інструменті або для іншого голосу. Він [Ф. Ліст] був.. активним пропагандистом творчості російських композиторів, зокрема М. Глінки, О. Даргомижського.., написав ряд транскрипцій для фортепіано за композиціями цих авторів (Мист., 5, 1961, 38); // рідко. Творче опрацювання, своя інтерпретація народної пісні тощо. Я буду Вам [О. Кобилянській] грати Шумана і Шопена.., окрім того, українських пісень масу у власній транскрипції, вільній від контрапункту і всякої теорії (Л. Укр., V, 1956, 277).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 230.